matevoshchuk все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

FAIR PLAY

Лихі 90-ті змушували маневрувати і лівачити,
віддаватись грі та вечоровим розбіркам в компаніях,
шукати хідники звідки пригнати нормальну тачку,
обираючи часто між стрілками та тренуваннями.
Час тоді пролітав і мав крила свинцеві:
досі пам’ятаєш першого, якого розвели по-крупному,

Вишивай мені хрестиком горло

Я тобі напишý всі важливі слова,
що у серці заклякли пророче —
ти поглянеш і скажеш, що не здивував,
дочитати усе не захочеш:
це всього лиш слова,
це всього лиш слова,

ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ

Тернопіль — це місто тролейбусів:
радянських і чеських, а інколи ЛАЗів,
де мова дзвінка, мов розтягнені мелоси,
де пахне «тройним декалоном» —
і наче за певним законом:
куди б не забрів і де б ти не лазив,

КАМЕНІ

Камінь на серце й плече,
камінь під голову й серце,
хто твій сьогоднішній Че —
вождь лихоманки, граф твій чи герцог?
Каїни тут лиш довкола,
згорблена суть богомолить

КЛОУНИ

Коли мені було чотири,
в наше смт. приїжджав цирк шапіто на колесах.
Мама ще казала: «Юр, давай підемо подивимось на
клоунів!»,
«Юр, подивись які веселі клоуни!».
«Кллоооуууниии» — повторював я, дивлячись на

КРИМІНАЛ
Кримінал починається з першої жвачки
хвацько витягнутої у якомусь сільському магазині,
першого шухєру, стрєлки, розбитого вікна
і вкраденої заначки,
матюків в розмові, анекдотів про вчительку, кастетів,
жіночих зажuмів.
Кримінал не втягнеш в зафіксовані стремeна,

МАЛЕНЬКА

Не мете до сміху злякана метелиця,
не біжить з-під ніг посипана земля,
лиш дівча ніжненьке біля мене телиться,
і дурію тихо коло неї я.

Що ж тобі не спиться, місяць же уповні,

16
КИЇВСЬКА - КАРПЕНКА
(МАРШРУТКА)

Я пенсіонерка заслужена і досвідчена,
винесу мізки зірву вам всі шестерні:
— Шофер, візьміть по посвідченню —
Бабцю, не можу, бо маю вже шестеро.

МІЙ ДІД

Мій дід був з польських переселенців,
на старості слухав завжди радіо і голосно говорив,
вважав себе наполовину волиняком, наполовину лемком,
і просто доживав своєї пори.
В останні років десять, як померла бабця,
він не запарювався про майбутнє завтра більше:

НЕРВ

Весна вицвітала крізь вени,
мов тромбами крові загублена,
з землі проростаючи трупами,
неначе травою зеленою.
Розстріляна снайпером доля,
тілами країни залатана:

НІЖНІСТЬ

Давай поговорим про вічне,
до стін навмання притиснувшись,
вловивши мовчання зустрічні,
і подих самотній вдихнувши.
Шумить за вікном й барабанить.
В нас знову стривожена мряка

НІРВАНА БОЖЕВІЛЬНИХ

В ідилію, розписану сповна,
ми рахуватимемо в небі зорі —
в одній палаті край вікна,
хворобою одною хворі.
Заблудиться у серці хтивість,
розмай потоне в дивних нас,

▪▪▪
Ніч воскресатиме сонцем над ранок
в повені ніжних її очей,
темінь розчиниться страхітливим тираном,
спаленим стишеним зраненим –
ніч помиратиме ще,
доки стискатимуться у грудях
камені наші, як лютий чи грудень,

Скільки тобі інертності, скільки причалів
ще передати в оренду чи просто віддати —
крутяться оловом в голові числа і дати,
час як прибув і на скільки відчалив,
скільки ще буде гноїтися болю й печалей,
скільки ще будуть чорнитися втрати?
Котиться з горба розтрощений віз,
котиться торбою слів і пробачень,

Як тобі розказати про тишу, котра захлинається
в темені ночі, як струм, що порушує сон,
все, що відходить – вже не повертається,
все – тільки мить або просто шаблон.
Гордість кімнатна на стінах розп’ятою
бачить суцільну холодну блокаду,
час розтікається поміж восьмою та десятою,
час – це найбільша чи примха, чи вада.