Текст песни Юрій Іздрик - Різновиди болю
Просмотров: 92
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Здесь расположен текст песни Юрій Іздрик - Різновиди болю, перевод и видео.
Зрештою, в цьому він теж не досяг визначних успіхів. Він знав багато різновидів болю, однак лише три стали об'єктами класифікації. Принаймні три. Безумовно три. Очевидно три. Концентрація першого відбувалася десь у надбрівних дугах. Це був дуже локальний біль — він ледве чи займав кубічний сантиметр мозку, — але ця локальність вносила новий відтінок нестерпності: здавалось-бо, можна вхопити зболіле місце пучками і витягти з голови, як виймають з пучки скалку. Це було оманою. Біль ховався близько, десь під самою кісткою, але череп був для нього надійним захистом. Пальці несамохіть роздирали шкіру на чолі, марно намагаючись добутися до середини, а потім лізли до очей, подібно павукам тяглися до очей, щоб бодай через очниці проникнути в мозок і — нічого надзвичайного — просто почі-хати над/під бровою, адже біль це не завжди біль, це не завжди просто біль, це завжди не просто біль, а, кажучи пишномовно, — квінтесенція свербіння.
Різновид другий теж був не зовсім, так би мовити, чистим клінічним випадком. Принаймні починалося все дуже нехарактерно: шкіра голови виявлялася раптом затісною і починала муляти, як ото муляє ногу на розмір менший черевик. Попервах воно ніби не дуже і дошкуляло, але коли справа доходила до ночі, виявлялося, що прихилити голову до подушки немає жодної можливості: цей намуляний качан починав пекти вогнем. Та це ще не було найгіршим, і вже не видавалася найгіршою неспромога сховати обличчя в долонях чи взяти голову в руки (дивуючись, чому не йде апостол), бо врешті-решт ставала очевидною неможливість будь-якого поруху — бо зціплених відчаєм щелеп, ледь помітного напруження шийних м'язів, ковтального рефлексу чи навіть тремтіння повік виявлялося достатньо, щоб лещата болю стискалися ще на один хід, і ще на один, і ще, аж поки всередині зболеної оболонки не розливалася вода чистого прозріння (прозорого сумління).
Дурниці все це. Лексичні джунглі. Справжньої нерухомості вимагалося лише в одному (третьому) випадку, коли мозок усередині зсихався, зіщулювався до розмірів горішаного ядра, і цей сплетений з оголених нервових закінчень горіх, тримаючись, мов серце в дзвоні, на одній якійсь сумнівній спиноталамній мотузці, як серце ж у дзвоні, калатав, бився до розжарених стінок черепа, до стін, вштриканих розпеченими вістрями найчистішого іспанського заліза та шпичаками найавтентичнішого месопотамського терну, вимоченими в найросійськішій царській горілці та найіндіанськішому кураре. Нерухомість сама по собі ще не була порятунком. Потрібно було віднайти ту одну-єдину позу, той один-єдиний кут, те одне-єдине співвідношення нахилу тіла й голови та розміщення кінцівок, коли наставала хитка, майже нереальна рівновага земного тяжіння, артеріального тиску і млявої стійкості спиноталамного каната, і коли ненависне горішане ядро мозку застигало в короткочасній невагомості поміж раєм кураре і раєм вогню. Але — о болісна омана! — достатньо було необережного поштовху серця, щоб ядро зривалося і, непристойно радісно підскакуючи, котилося назустріч... ну, ви знаєте, назустріч чому. Намагаючись відновити втрачену дорогоцінну рівновагу ти/він інстинктивно сіпався, і ядро, ледве стримуване мотузкою,вже летіло в інший бік, і згадані вже вістря з насолодою встромлялися і занурювалися в ніжне драглисте тіло мозку. Найнеприємнішим у цьому всьому було те, що з кожним новим ударом біль робився все пекучішим і гострішим, але це кляте крещендо ніколи не закінчувалося непритомністю, в кожному разі йому не вдавалося свідомо пройти цим шляхом до втрати свідомості, бо десь на півдорозі жахлива нудота і безсилля змушували його завмерти на якійсь достатньо високій і нестерпній больовій ноті і віддатися її звучанню цілком, аж до внутрішніх спазмів і корчів, котрі він силувався погамувати залишками пошарпаної волі, аж до того моменту, коли небезпека бралася з іншого боку, і починало терпнути тіло, і, починаючи з кінчиків пальців, наливалися терпкістю руки і ноги, і терпкість ця просувалася все далі і далі, досередини і вглиб, і згодом підступала до серця, підступала так близько, що він відчував, як терпнуть серцеві м'язи, і це відчуття раптом жбурляло його на землю, і тоді вже годі було вирафінувати щось одне, бо калатання в голові зливалося в суцільний протяжний гул і дзвін і виття сирен і свист налітаючих снарядів і крик розідраної породіллі, а голова товклася до підлоги, і билося в конвульсіях тіло, що відмерзало, розмерзалося, відтавало від смертної холоднечі.
Ось ця класифікація — єдине, чим він втішав себе в часи дозвілля і боротьби. Він усе ще стояв навколішки, і йому вже не потрібно було жодних експериментів, щоб уявити, що чекає його попереду. Колись принаймні можна було передбачити тривалість — дві або три години, нехай навіть день чи доба, а тепер — він знав це достеменно — плин часу міг застигнути, розтягнути миттєвість у рік і в десять, мовби хтось насолоджувався, споглядаючи в надзвичайному сповільненні, як лезо Always remain classification. More.
After all, he is also not achieved outstanding success. He knew many types of pain, but only three have been targets of classification. At least three. Certainly three. Apparently three. The concentration first occurred somewhere in the eyebrow arches. It was a very local pain - he almost took cubic centimeter brain - but the locality has made a new shade of intolerance, it seemed, because you can snap zbolile spot beams and remove the head, a splinter removed from the beams. It was a delusion. The pain was hiding around somewhere beneath the bone, but the skull was his protection. Fingers unintentionally torn skin on the head, vainly trying to reach by the middle, and then climbed to the eyes like spiders stretched to the eyes, to let through the orbit penetrate into the brain and - nothing extraordinary - just pochi-house over / under eyebrow, because the pain is not always pain, this pain is not always easy, it's always a pain, but words gaudily - quintessence itching.
Variety second was also not at all, so to speak, pure clinical cases. At least all began very unusual: scalp manifested suddenly cramped and began to wring as lo irritates foot on shoe size smaller. At first it did not seem very annoyed, but when it came to the night, it appeared that lay head to pillow no possibility, this loaf namulyanyy started stove fire. And it still was not the worst, and no longer seemed the worst inequality hide the face in his hands whether to head in hand (wondering why is not the Apostle), because eventually became apparent inability of any movements - for ztsiplenyh despair jaws, slight strain the neck muscles, swallowing reflex, or even shake ever discovered enough to grip the pain contracted for one course and another one, and another, until the shell inside zbolenoyi not spilled water pure enlightenment (clear conscience).
Nonsense it all. Lexical jungle. True estate required only one (third) when the brain inside zsyhavsya, zischulyuvavsya to the size horishanoho core, and the gossip of exposed nerve endings nut holding like heart bell, one some questionable spynotalamniy rope as the heart is the bell , kalatav, fought to the glowing walls of the skull to the walls, heated vshtrykanyh edges purest Spanish iron and Mesopotamian nayavtentychnishoho thorn thorns, soaked in aqua regia and nayrosiyskishiy nayindianskishomu curare. Real estate itself is not a rescue. We had to find that one single position, while only one angle, the one single ratio of inclination of the body and the head and placing the limbs, when drew a shaky, almost unreal balance of gravity, blood pressure and lifeless stability spynotalamnoho rope, and when the hated horishane core brain froze in short-term weightlessness between paradise and paradise curare fire. But - at a painful delusion! - Careless enough to shock the heart to the core undermined and obscenely joyful leaping, kotylosya meet ... well, you know why meet. Trying to restore the balance lost precious you / he instinctively sipavsya and kernel, barely restrained rope already flew in another direction, and are referred to a nice tip vstromlyalysya and immersed in soft jelly body is the brain. The most annoying thing in all this was that with every stroke pain was made all pekuchishym and sharper, but it's damn crescendo never ended fainting, in any case he could not consciously go this way until he lost consciousness, because somewhere halfway terrible nausea and weakness forced him to freeze on some quite high and unbearably painful note and surrender it sound completely, until the internal spasms and snags that he syluvavsya pohamuvaty remnants worn will, until the moment when the danger was taken on the other hand, began to grow stiff body and starting with the fingertip nalyvalysya tartness hands and feet, and astringency this moving further and further inwards and depth, and then approached to heart, approached so close that he could feel terpnut cardiac muscle, and this feeling suddenly threw him to the ground and then it should not refine one thing, because kalatannya in mind merged into a continuous prolonged buzz and ringing and howling sirens and whistling incident shells and cry burst mothers, and the head tovklasya to the floor and beat in convulsions body, vidmerzalo, rozmerzalosya, vidtavalo death of cold.
Here is the classification - the only thing he consoled himself in times of leisure and struggle. He was still kneeling, and he no longer had any experiments to imagine what awaits him ahead. Once at least could predict the duration - two or three hours, even a day or night, and now - he knew it for certain - the passage of time could catch, stretch instant in year ten, as if someone enjoyed contemplating an emergency slowing as the blade
Скачать
