Все простоВсе добре. Лиш запалення душі.
Ускладнення торішньої застуди.
Я хочу в осінь. Де мої дощі?
Вони, повір, більш щирі, аніж люди.
Все добре. Тільки знов чогось чекаю.
Запалення душі уже хронічне.
Я догораю. Скільки там до раю?
ДівчинаКрасуня під мелодії Сліпкнота,
Сиділа на "Вконтакі" у спільнотах,
Холонув чай біля сабвуферу у склянці,
Думки, ні в склад, ні в лад, мов новобранці,
Роїлися у юній голові...
Брудні діряві джинси, блузка в цятку,
І хоч принадна, та сама - дитятко,
Дощу монотонне солоХолодне осіннє інтро
на вулиці грає вітер,
торкаючись хмурих струн.
А небо... а небо – грифом,
ці ритми туманних рифів,
ці спогади про весну...
Дощу монотонне соло
Мамочко вибач, за чорну хустинуМамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Найкращий другНайкращих друзів, кажуть , не буває
але цьому є купа протиріч
найкращий друг із часом не зникає
і буде він з тобою день і ніч
Тобі він буде наче братом рідним
або сестрою рідною твоєю
завжди тобі він буде необхідним
Ніколизнову ніч насуває штори
розкидає зірки недбало
а тебе би мати поруч
а тебе все мало й мало
не нап"юся і не хмелію
не воркую до сього світу
я без тебе просто не вмію
я без тебе не хочу жити
Один лиш він. Вона одна.Три дотики. Три стуки двох сердець.
Три погляди. Три вдихи. Три зітхання.
Три вічності, що сходяться в кінець.
Три слова, що висловлюють кохання.
Дві долі. Дві людини. Два світи.
Дві стежки між собою перетнулись.
Дві краплі в цілім морі самоти
Осінь. Між намиОсінь у квітах, думках і у скверах
Знов вимальовує жовтий орнамент,
Осінь у справах і стосах паперу,
Вкотре між ними і вперше… між нами.
Осінь на мокрих дахах і бруківках,
В нічних кінозалах і чашечці кави,
Осінь у вікнах самотніх домівок,
Пісня для мами і тата.Не забувайте, люди, про батьків!
Про маму, що, бува, не спить ночами,
Що завжди зрозуміє і без слів,
Яка завжди душею разом з нами.
Про батька, що підкаже вірний шлях,
Що скривдити не дасть, хоч сам суворий.
Несе проблеми на своїх плечах,
Поки живі...Поки живі, батьків своїх цініть,
За працю рук та очі щирі
Зайшовши в двері, просто обійміть
За дар життя в турботі й мирі
Поки живі, ви друзів бережіть,
О тих обох, із тисячі знайомих
У мить гірку, до них біжіть
Тримайся моя рідна УкраїноБоже, як же важко говорити,
Коли ж припиниться нарешті ця війна?
Там гинуть люди, їм ще б жити й жити
Але від пострілів здригається земля,
Що буде далі? Чи настане завтра?
Для тих людей, хто зараз у бою,
На них чекають вдома їхні мами
Благаю, припиніть вже цю війну!