Тінь Сонця все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

1. Їхали козаки
2. В Дикім Полі
3. Вишневий Садок
4. Козача могила
5. Коли на серці сумно
6. Меч Арея
7. Ніколи не плач
8. Перша квітка

Sheep are sheared and satisfied,
Dogs’ll be trembling all this night.
And only wolves are singing for the moon
And dancing on the coals.

Shepherd prayed and fell asleep
He is kept with muster’s grip.
And only wolves are singing for the moon

At the shortest Kupaylo’s night
We will dance in silver light.
Feel your rising sun inside –
It’s your time and you’re so bright…

And I’m burning when you breathe
During wave of our kiss
And the cause of what is this,

«Альтернатива»

Живеш в моєму серці і у снах,
Палаєш наче Сонце у очах.
Ти – перший грізний виклик
Всім вікам,
Ведеш нас у пречистий храм.

День і ніч навпростець в поля
Я іду один, я топчу рілля.
Обрій сонцем світ засліпив,
Я дивлюсь навкруг та нема степів...

Чути пісню тихо в Дикім полі –
То птахи співають сутінкові,
Вітер жене хвилі ковилові:

Вишневий садок поріс бур'яном,
Як серце козацьке в степу полином.
Розбиті дороги, пропите село,
І нас запрягають в чергове ярмо.

Чорт забирай, чорт забирай!
Чорт забирай, бережи нас Боже!

Вільним небокраєм
Буйний Вітер мандрував,
Як вернув до Чортомлику,
Сивий Дуб його спитав:
"Чи то й справді перевівся
Любий мій минулий цвіт,
І онуків більш немає
І не являться на Світ?

Вітер з Січі приніс крізь віки
Чорний дим...
Вітер говорить, що курінь згорів
І шана нащадків - Разом з ним
Вітер говорить: відродиться Січ
Зрощена наново в наших бентежних серцях
Тільки там де зараз тліє прах

Понад степом над долами
Вітер грався ковилами,
Стрінувся йому старий покинутий вітряк.
І гукнув до нього вітер:
"Вже либонь не пів століття
Ти стоїш самотньо тут,
Немов навік закляк.

Зроби хоч щось
І поверни мені життя,
Я промовляю знов і знов
Твоє ім'я.

Мій дім одиноко за вікном
Знову чекатиме тебе,
Мій дім одиноко вдалині

Ген в Карпатах є старенька хата
Оминають хату світлі сни
Там і досі мати жде повстанця
Жде свого синочка, жде свого синочка із війни

Тільки друзі бачили в той вечір
Як притис він руку до грудей
Окропила землю кров гаряча

Стомлений ранами,
Днями безсонними,
Росами лив свою втому
На лук по дорозі додому.
В порваній свиті з очеретини
Онука Болотника-трясовини
("Чистий" не скажеш, та й злим не назвеш,)
Повертався додому

Весь Альбом
Грім в ковальні Бога (2014)
Жанр: Folk Metal

Перелік Пісень :
1. Меч Арея
2. Сонцечоловік
3. Народна війна

Піду сховаюсь у степах,
Згублюсь долинами струмків,
Збудую хату на гілках
І стану зграєю вовків...

Тут стогнуть мавки – не збагнуть,
Чому ніяк до них не йду.
Не розумію: так чи ні,

– Зорі яснії, місяцю мій, хто тут зі мною?
– Ніч опустилась і тихо іде світ за водою...
– Чуєш, скажи мені своє ім’я!
– Давно забув і не знаю, хто я.
– Даремно.

– Хлопче, озвися, ходи-но сюди, глянь мені в очі!
– Що ж ти побачиш? Лиш зорей вогні – відблиски ночі.

Зроби хоч щось
І поверни мені життя,
Я промовляю знов і знов
Твоє ім'я.

Мій дім одиноко за вікном
Знову чекатиме тебе,
Мій дім одиноко вдалині

Холодом вітри…
В сірім небі дикі гуси
Сплять дерева,
В'янучи шепочуть...
Спить країна, яку ти так
Любив...

Браття, рушаймо в далекий похід

ДІВЧИНА З ПАВЛОДАРУ
Під гуркіт коліс гамірного потягу
Стелились лани, летіли гаї.
Наснились мені херсонські степи,
Де влітку колись зустрілися ми
Казала ти, що дід твій родом з України,
А це намисто заповіла прабабця…
Дівчина з Павлодару (3) – Сонце, як ти?…

Коли ти здіймешся до самих небес,
Схочу вірити в те, що ти просто воскрес.
Побажаю тобі залишитись живим
Поміж круків і хмар,
Але ти повертайся до нас, | (3)
Але ти повертайся до нас, до нас, до нас.

Між каміннями гір, де тепер живу я,

Добрий ангел грається так (можливо ще якийсь перехідний є - нехай Сергій поправить):
Em C D Em
Під небесною блакиттю грають явори,
С Am D Em
Твої очі - світла казка, що не говори.
Em C D Em
І ти знов мене окрилиш у бездонну вись.
C Am D Em

Де тихо спокій,
Впаде на тім’я
І невловимо накотить сльози
Де на асфальті ще запах літа,
Та вже в багряне убралась осінь

Я повертаюсь,
знову додому,

Дорога в ліс пройде по стерні.
Як далі буть? – Байдуже мені.
Полем-лугом іде, стелиться туман,
Його крила – двері в світ незнаний.
Злечу до неба!
Впаду в гіркий полин
Стрілою з неба!..
Проклинаючи тих, хто в лісі є.

Зачинились брами –
Я сховався від людей,
Ніч спустилась, затулила
Тисячі очей.
Хто не бачив – той не вірив.
Мені було все одно.
Я летів у темний вирій
Зазирнути у твоє вікно.

Як ще не було з нащада світу,
Тоді не було, ні Неба, ні Землі,
А було тільки синєє море,
А на тім морі — явір зелений.

А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки.
Три голубочки раду радили:

Запис із гівно-телефону ( -__-)
live in Ivano-Frankivsk 23/11/2014

***
Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів -
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гнів і злість на ворогів.

Зродились ми великої години
З пожеж війни, із полум’я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому –
Вільні, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,

Перший і останній куплет граються перебором, як Вступ.

Я досі збираю на дворі,
Ще вчора розсипане скло.
Її долоні прозорі –

Іншої не було.
Спинився політ,

Він любить лишатися один
З журливою вербою
Відчувати часу плин.
Торкатись чолом її коси,
Вмивати її рани теплим
Дотиком роси.

Приспів:

Їхали козаки, їхали по полю
І лунала пісня про їхнюю долю.
Про їхнюю долю, про справжнюю волю.
Їхали козаки, їхали по полю...

Їхали козаки та й пісню співали.
Про те, як любили і як воювали
За рідную землю, за батьків і друзів,

Їхали козаки, їхали по полю
І лунала пісня про їхнюю долю.
Про їхнюю долю, про справжнюю волю.
Їхали козаки, їхали по полю...

Їхали козаки та й пісню співали.
Про те, як любили і як воювали
За рідную землю, за батьків і друзів,

Їхали козаки, їхали по полю
І лунала пісня про їхнюю долю.
Про їхнюю долю, про справжнюю волю.
Їхали козаки, на конях по полю...
Про їхнюю долю, про справжнюю волю.
Їхали козаки, на конях по полю...

Їхали козаки та й пісню співали.

Козаки
Слова: Валентин Момот
Музика: Кирило Момот

Вступ: Am G Em Am (x4)
Am G Em Am
Їхали козаки, їхали по полю,*
Am G Em Am

ПО ВРАНІШНІЙ ЗОРІ

(муз і сл. О. Василюк)

Йшла по вранішній зорі, понад росами,
Торкалась мокрої трави златом-косами,
Йшла по вранішній зорі між туманами,
Притискала до землі свіжі пагони.

Наша історія написана нами -
Напоєна кров’ю Вітчизни синами.
Димом завіяна, кулями скроєна -
Бригада, що робить з людини Воїна.

Дев’яносто третя – стіна для ворога,
Кожен крок йому дасться дорого.
Грізно арта з піднебесся гримає -

Їхали козаки, їхали по полю
І лунала пісня про їхнюю долю.
Про їхнюю долю, про справжнюю волю.
Їхали козаки, їхали по полю...

Їхали козаки та й пісню співали.
Про те, як любили і як воювали
За рідную землю, за батьків і друзів,

Ти віриш, що досі триває бій,
Що кров'ю полита сира земля,
Навіки спинився час, коли ти впав з коня.
Ти мабуть не бачив і не відчув
Мить, коли вічним сном заснув,
Востаннє побачивши ці вільні небеса.

Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа,

Ти віриш, що досі триває бій,
Що кров'ю полита сира земля,
Навіки спинився час, коли ти впав з коня.
Ти мабуть не бачив і не відчув
Мить, коли вічним сном заснув,
Востаннє побачивши ці вільні небеса.

Крізь сни та крізь мрії пройде твоя душа,

// Коли на серці сумно //

Коли на серці сумно і жити вже не в кайф є,
Виходжу подивитись як вітер з морем грає,
Немов зійшлось козацтво у смертельному бою
За волю побратимів, за святу страждену матінку свою.

Коли душа заплаче, виходжу у поля я,

Порожня кімната,
Загнані мрії в сітці днів,
Стіни і попіл почуттів...

Колір ночі
Там за вікном малює сни,
Твої очі і сумні вогні...
О-о-о...

Ще роса з житів не спала
Ми взяли бруски й клепала
І з зорі, і з зорі
Гострим коси, в ручку йдем
Колос під ноги кладем
До зорі, до зорі

Пройдем гони, другі й треті

А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,
А ми йому кінця не знайдем, не знайдем,
А вода по каменю,
А вода по білому,
Стиха йде стиха йде.

Ішли дівчата через двір, через двір.
На них хусточки як мак цвів, як мак цвів.

Гуркоче грім в ковальні Бога.
Стоять вої з кісьми до плеч.
Рука зсивілого Сварога
Кує Арею моцний меч.

І ось знаряддя вже готове,
Відблиснув меч в люстрах небес.
Меча окропила Покрова,

Що за біда, що на неї найшло?
Як же не жити всьому, що було...
Розлучені руки і кінчики вій...
Місяцю мій, місяцю мій...

Що за біда та й зайшла за поріг?
Вкрала вогонь і поклала на сніг.
Чи чорнеє птаство на стежці моїй?

Душа пуста – її немає,
Трава у лузі догорає.
Нема чого мені робити,
Нема чого мені творити.
Я свої мандри починаю,
Чи повернуся – я не знаю.
Зустріну може тих, хто живе,
Зустріну може тебе.

З Днем Незалежності, Україно! 2020 #Рок_UA

МОЯ УКРАЇНА

Музика і слова: Михайло Коваль
Виконує: Сергій Василюк & рок-гурт "Тінь Сонця"

Ще не вмерла, но і не жила моя Україна..

Посади мене на коня
Густогривого
Та й пусти мене

Коли з ворогом ве́стиму бій
На покутті свічок не запалюй
Кожен сум твій – пронизливий біль
Гірше ворога тіло долає

"Вітаю" тебе - всі відступи нині завалені буревієм..
Завширшки у мить - попереду стежка, під зливою вже хмелієм..
Ходімо вперед! Стояти не можна, ще трохи і посивієм!
Зірватися вниз чи піднестись до зірок..

Ілюзій нема, ба більше, мій друже: піддатись неприпустимо!
Оголеним нервом дається наш крок і пастка впритул незримо.
Пророки казали, що чин їхній мусить продовжити хтось - ходімо

Виграють зорі пророчі,
В лісі тіні-поторочі...
Чорний ворон примружує очі -
Йде орда протиночі.

Вона палить моє серце,
Вона труїть мою душу.
То ж за край рідний стати я мушу

Тяжко стогне земля,
Крук у небі.
Рани змиє вода –
Нема і не треба нам.
Ми зможемо жити так,
Ми змушені.
Всі побачили в небі знак, всі спокушені ним
Спокушені...

Замерзлі руки. Як той віск обличчя.
Згорблене тіло холодом окуте.
Старезні лахи зачорненні ніччю.
У сталь-кайдани ніженьки закуті.
В сивім волоссі – місяць лишився.
У цей полон він віддавсь добровільно,
І сяє лика навкруг ореолом.
Мадонна йде. Немов свята. Повільно.

В смерті хижу пору будь зі мною, ледь торкнувшись руки, ти нікуди не йди!
Ми повинні жити із тобою доки Сонце сходить на Святій Землі...

Ми підемо проти всіх законів, розпаливши вдруге наш предвічний вогонь!
Неземною будь пеленою, ти нікуди не йди - будь зі мною!

Не вмирай! Прошу тебе!
Не вмирай! Ходім зі мною!

Небо опускається,
Світ поволі зменшується,
І кожен намагається голову в пісок…
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно стомилось.

Небо прогинається, на очах міняється,

Стрибнемо вниз і відчуєм волю,
Розправим крила, збагнемо сни
І усе, що в світі є.

Тепер назавжди разом ми,
Повір у нас, повір в життя,
Коли згорить під нами все.

Роз'ятрений степ, окроплений сніг
Юнацькою кров'ю тих, хто спати не міг.
Заклякли слова, урвались шляхи.
В застиглих очах залишилась ти.
...Ніколи не плач...
...Ніколи не плач...

По наше ідуть скаженії пси,

Хмари із кватирками
В нас блимають в оці
І хлюпання калюжі
Чутно у кожнім кроці.
Ми йдем і відчуваєм,
Що ми – частина ночі,
А може навіть дня,
Якщо він того хоче.

«Переселення»

Навколо мертві дерева:
Мій ліс давно порубали,
Розбили моє серце,
Всі сили забрали…
Я ще можу втекти у сни,
Там мене кличеш ти…

Упала на пані втомлена тінь,
Завмерла в чеканні синь-височінь.
Журба чи то надія постукала у скло
І ось вже дивне світло неспішно опустилось на чоло
Весна прийшла за вікна і перша квітка розцвіла...

Ой, горе, ой, лихо! Серце щемить,
Ой люде, зосталась єдина ще мить.

Белорусский вариант:

У спрадвечных пушчах, дзе ня згасны зык балота,
Дзе лягла Батыя Чорна-Залатая шмота,
Часам на сьцяжынку зачарованы выходзіць
Лесавік-Чугайстар. І ціха так заводзіць:

Калі мо-жаш, завітай да мяне ты,

Cm A#
У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота.
Де лягла Батия чорно-золота кіннота.
Часом в білій свиті зачарований гуляє
Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:

Cm A# Cm F A# Cm
Якщо мо-жеш завітай до мене ти.

У предвічних хащах, де не тліє цвіт болота,
Де лягла Батия Чорно-Золота кіннота,
Часом в білій свиті зачарований блукає
Лісовик-Чугайстер і стиха промовляє:

Якщо можеш, завітай до мене ти,
Якщо хочеш, спий моєї води,
Якщо Віриш, розкажи мені,

Йшла по вранішній зорі, понад росами,
Торкалась мокрої трави златом-косами,
Йшла по вранішній зорі між туманами,
Притискала до землі свіжі пагони.

Де знайти її тепер між болотами,
В очеретах, рогозах із осоками,
Де знайти її тепер роками-літами?

Вітер колише твоє військо,
Ти нескінчене і так близько...
А понад лісом Сонце встає.
Дякую, поле, за те, що ти є!

Я народився в ньому й виріс,
Радість і смуток лиш йому ніс,
В чистому полі із нею один,

Посади мене на коня густогривого
Та й пусти мене...

Коли з ворогом вестиму бій,
На покутті свічок не запалюй:
Кожен сум твій - пронизливий біль,
Гірше ворога тіло долає (2).

Відкрию очі у ранок,
Відчую дотик твого сну
І злечу з ним у світанок,
Вже більше не засну.
О, ранок, знов до тебе йду!

Палає вогонь,
З птахами злітає до небес,

Переорали цілину, переламали молоді ростки.
Я чую тріск - я перейму козацький біль - то козаків кістки.

Розворотили борозну, перелякали зграю журавлину
Ґрунт сірий сохне на вітру: сира земля, це чорнозем із тліном.

Ріллям пустили борону, лишили сохнути кущі полину,
Заборонили цілину, де боронили козаки країну.

Сніг...
Він падає в пітьмі,
Ніхто його не міг
Розтопити, як ми.

Розколюємо лід –
Це екватор почуття,
Це перший наш політ

Am F Dm G F
Змиє вода кволий слід серед ночі,
Am F Dm G F
Нестиме світом крізь час неохоче.
Am F Dm G
В безладі душі, а сльози хлюпочуть.
Am F Dm G F
Хвилями шлях - ти пливеш світ за очі...

Скажи,
Скільки світла і скільки ночей,
Скільки льоду байдужих очей
Лишилось зустріти.
Скажи...
Скільки того лишилось життя?
Чи потрібним є моє ім’я
Комусь в цьому світі?

Як та й на рідній стороні
Онуки Сонця і Землі
Весняний галас здійняли
Понад краєм...
Їм усміхаються в гаях,
У несходимих у ярах
І навіть Чорний Битий Шлях
Їх привітає.

Хтось завісив усі вікна,
Не пустив у хату Світла,
Він переконував,
Що Світло більше не потрібне.
І ніхто не вийшов в поле,
Щоб орати свою долю,
Щоб співати свою пісню,
Щоб казати своє Слово!

СОНЦЯ ЛІТ
(муз і сл. С.Василюк)
Ти йшов осіннім дощем у ясний світлий вирій,
Ти нищив тугу і щем, ти сіяв свої мрії,
І став УСІМ поміж нас,
Як Сонця літ...
А я сміюся, я плачу тінню за тобою,
І ти мене обіймаєш, граєшся зі мною,

Схований в тумані, я тебе зустріну на світанні...
Згублені, незнані стежки поведуть нас у єднанні
В безвісті часу хвилями снів...
Ми разом побачим Світ на межі
І день, що вертає всупереч ночі.

Вінчаних на кручах понад невмирущою Рікою
Сонцем над водою, Матір’ю-Землею Весняною

Покотилось Сонце
Спати в сизі гори
Ген за Синє море...

Спи моя дитино,
Схована у мріях
Променів світанку...

Перший і останній куплет граються перебором, як Вступ.

Я досі збираю на дворі,
Ще вчора розсипане скло.
Її долоні прозорі –

Іншої не було.
Спинився політ,

Вниз, усе тікає вниз.
Світ куряву здійняв
і Сонце заховав
пил.

Спис, я маю гострий спис,
ти маєш древній спис,
Ми рушимо з останніх

У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней. В полі, синьому, як льон.
А в цьому полі, синьому, як льон,
судилося тобі самому бути,
аби спізнати долі, як покути
у цьому полі, синьому, як льон.

У цьому полі, синьому, як льон,
Де тільки ти і ні душі навколо,
Уздрів і скляк: блукало в тому полі
Сто тіней, В полі синьому, як льон.
А в цілому полі синьому, як льон,
Судилося тобі самому бути,
Аби спізнати долі, як покути,
У цьому полі синьому, як льон.

Василь Стус ©

У ЦЬОМУ ПОЛІ, СИНЬОМУ, ЯК ЛЬОН

У цьому полі, синьому, як льон,
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней, В полі синьому, як льон.

зігрійся в прощальнім промінні
зірок, що погасли давно в небесах,
відчуй прохолоду осінню
і слухай, як повзає навколо страх
навколо страх, навколо страх...
побліклий місяць вдарив током,
запало в душу відчуття:
ти непотрібен тут нікому,

Кола наших сердець
На екрані дзеркал,
Як сліпа круговерть,
Мов жорстокий метал.

Хтось хотів бути вільним
І літати, як птах,
А хтось сідав у човни

Дивне буття, бридке відчуття:
Ніби не ти і ніби не я,
Ніби у сні шепоче вода
Тихо мені: щось тут не так.
Ніби тебе вже зовсім нема,
Ніби тебе я кличу дарма,
Ніби мене щось зве туди,
Де вже не чути шепіт води.

Довгокосу осінь
Вітри хижі носять у колисці.
Журавлині сльози
Падають на землю жовтим листям.
Листя снує – сонце встає:
Крилами світанку.
Осінь у сні: очі ясні,
Зорі сумні світять в пітьмі

Мой шлях у лес ідзе па сьцерні,
Як быць далей – усё адное мне.
Полем-пожняй крок зноўку праз туман,
Яго крыльле – дзьверы ў сьвет нязнаны.
Памкнуся ў неба, рыну ў горкі палын
Стралою зь неба,
Праклінаючы тых, хто тут жыве.
Ты будуеш у полі сьцяну? А я – люблю...

Я досі збираю на дворі,
Ще вчора розсипане скло.
Її долоні прозорі –

Іншої не було.
Спинився політ,
Я вірю, що не зрадиш...
Ти зараз спиш,

Я помру на Україні
Я лежатиму в землі
І читатиму осінні
Казки свіжої ріллі

Я помру на Україні
Де клекочуть журавлі
І де волю манить запах

Я так люблю тебе
===================

Em..........
Хто ти є?...
C..............D..........Em....C..D..
Стежка, що веде тебе в оману.
Em.......