Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! — сполохано кинулись діти. — Куди ж ви, бабусю? — онуки біжать до воріт. — Та я ж недалечко… де сонце лягає спочити. Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? — А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? — А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,— Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою — злетіли у вись рушники. «Лишайтесь щасливі»,— і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки. Send to people lita svoї, letech zhytom, Tidied up the planet, sent stitches arguing. Nachchila children, yak on svіtі sovіstі zhiti, Zithnula easy - i quietly pishla for mezhu.
- Kudi are you, mom ?! - Children rushed swiftly. - Cuddy w, babusyu? - Onuki bіzhat to vorіt. - That I am not far away ... It's time for me, children ... And look at it without growing.
- That yak without you mi? .. That sc like we namysli, mamo? - And hto us, babusyu, have a dream on the backstage? - And I deprive you of all district arches z cranes, І srіblo on herbs, і gold on spikelets.
- Do not require us raydug, do not require us srіbla і gold, Abi tilka vi us checked the edge of the gate. Let's shoot us your robot, - Losing it, matusya. Navi lose. Do not ydit!
Vona smiled, beautiful and Siwa, like a share, I waved my hand - the towels were hung around the hook. "Lose yourself happy", - і became a reflecting field On the whole planet, on all the generations.