Текст песни Ноута із Деци - Бородіно
Просмотров: 7
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Здесь расположен текст песни Ноута із Деци - Бородіно, перевод и видео.
колись була Москва спалена,
а пак французум зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля,
як билисьте французькой плимня,
прославилисьте руськой имня
коло Бородіна.
Гий! Давно були муцні люде:
вино глушили, як верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля,
не зухабили би Москви.
Ми фурт дозаду наступали –
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
"Же чом то войско одступає?
Вояки стуйте! Доста йти!
Найшли полки великой поле:
за пуврока’го трактор оре.
Сяднули їсти, кавий п'ють.
Вже скоро рано, дзвонять дзвони,
вояк са молить, б'є поклони,
а я наладжую канони,
позерам – а французи йдуть.
Нахпав до пушки я картечі,
французум стрілив меджи пличі
и гойкам "Бога' му!"
Воні мене не розуміють,
втікають гет, а я са смію,
за німа смирть з канона сію.
Не оддаме Москву!
Три дни сиділисьме в окопі,
з пушок стріляли до піхоти,
до мене трафили – я думав, же умру.
За нас забули ґенерали,
резервох ве'цце нам не дали,
а ми пушки позухабляли,
трофей на плечі ай дому!
Вночи боліла мене рана
и чути було аж дорана,
як кайфовав француз.
Айбо у нашому окопі
вояки сіли до роботи:
сись кіклю шиє, тот — калготи,
капітан платає картуз.
А наш капітан – файти бичуй:
широкий зад, вузинькі пличі.
Из кухарька'ми шарі-ма'рі...
Вун старшим са у нас числив,
воя'кох бив ай водку пив,
в атаку даколи ходив...
Його дівки залоскотали.
Ші була нуч, коли ми спали,
нам розказ дали ґенерали
атаковати сись "бугор".
Вояки встали, писки вмили,
из боксом чижми намастили,
до пушки кулі наладили,
єден за другим стали в шор.
Наш реґімент розклавса у пшениці:
довкола дим, а темно, як в пивниці.
Од ядрох муй капітан ушалів.
Я з пушки стрілям, канони б'ють та б'ють,
айбо французи йдуть та йдуть...
Вже дораз нуч,
а я одрана никус-нич не їв.
Такі са вам битки й не снили,
вби кров гордовами носили.
Ирджали коні, як бики.
Ишли в атаку мушкетири,
за німа бігли дезертири,
а на кунци аж командири
и гойкали: "Впірьод, бойцы!"
Тот динь я ниґда не забуду:
французький кунь 'ня копнув в груди,
текла из писка кров.
В єднуй громаді: люде, коні,
вози поламані, канони,
простий вояк, царські пагони,
французька курагов.
Француз утік, а ми зустали,
абисьме рано дале войовали.
Не спали наші фелшари:
воні по полю походили,
мертвіх копицю позносили,
ші вецце жертвох наличили,
а дале їм гребли ями.
Гий! Давно були муцнІ люде:
єден понюс би два верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цїсарьова воля,
не зухабили би Москви. Lead, uncle, don't give a damn
Moscow was once burned,
and yet the Frenchman is impudent.
You will not forget the Russian winter,
how to beat the French tide,
become famous for the Russian name
near Borodino.
Gee! People have been strong for a long time:
the wine was muffled like camels.
Those were guys, not like you.
They have a carefree destiny,
did not escape them from the field,
kibi not the emperor's will,
would not ruin Moscow.
We stepped back -
the French went, and we fled.
Not far from Moscow.
The king-father in the headquarters curses,
curses our armada:
"Why is the army retreating?
Soldiers stand up! Enough going!
Found great field shelves:
for puvroka’go tractor plows.
They sat down to eat, drink coffee.
Soon it's too early, the bells are ringing,
the soldier prays, bows,
and I adjust the canons,
posers - and the French go.
I rushed to the cannon cartridges,
Frenchman shot a bear's shoulders
and I shout "God forbid!"
They don't understand me,
they run away, and I dare,
for dumb death from the canon of this.
We will not give up Moscow!
We sat in the trench for three days,
from cannons fired at infantry,
they hit me - I thought I would die.
The generals forgot about us,
reserves ve'tce we were not given,
and we snorted guns,
trophy on the shoulder of the house!
My wound hurt at night
and it was heard,
as the Frenchman got high.
Or in our trench
soldiers sat down to work:
sis kiklyu sews, that - tights,
the captain pays the cartouche.
And our captain - fights whip:
wide buttocks, narrow shoulders.
Iz kuharka'mi shari-ma'ri ...
We have a number of seniors,
voya'koh beat and drank vodka,
I went on the attack ...
His girls tickled.
Shea was up at night when we slept,
the generals told us the story
to attack the "mound".
The soldiers stood up, the squeaks washed away,
from boxing sniffed,
to the cannon bullets set up,
one after another became a shore.
Our regiment decomposed in wheat:
smoke all around, and dark as a cellar.
From the nuclei mui captain ushali.
I shoot from a cannon, the canons are beating and beating,
or the French go and go ...
Already at night,
and I skinned nikus-night did not eat.
You never dreamed of such balls,
killed the blood of the Gordians.
Horses roared like bulls.
The musketeers attacked,
deserters ran after him,
and the rabbits are already commanders
and roared: "Forward, fighters!"
I will never forget that melon:
French marten dug into his chest,
flowed from the squeak of the roof.
In a united community: people, horses,
broken carts, canons,
a simple warrior, royal shoots,
french dried apricots.
The Frenchman fled, and we met,
they fought early.
Our paramedics did not sleep:
they were like in the field,
the dead mound was demolished,
Shi vetse victims were present,
and then they dug pits.
Gee! People have been strong for a long time:
one pony would be two camels.
Those were guys, not like you.
They have a carefree destiny,
did not escape them from the field,
kibi not the emperor's will,
would not ruin Moscow.
Скачать
