Анна Чатич все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

їй кожна втрата пострілом прямо в груди.
кожен, хто йшов, залишав шрами повсюди:
по всьому тілу, на серці і на ключицях,
і кожен із них дивився прямо в зіниці,

бачив там світло, любов і бачив надію,
бачив останній подих заради мрії...
це ж її очі - втонути і розчинитись! -

медова дівчинко,
з волоссям кольору сонця
/інколи чорним,
інколи апельсиновим/
так часто говориш, що на душі в тебе зимно і
випалюєш там, всередині, щоби було тепліше.
медова дівчинко, від того
лиш

найвродливіша із жінок, яку так легко кохати,
заправляє мені рано постіль і тихо йде.
якби ти знав, яке щастя її поруч себе мати,
боятися відпускати й для неї робити лате.

найвродливіша із жінок вдягається у вишневе.
цілую її в міжволосся, мене - в міжрядки:
в неї часом очі кольору карамелі,

намалюю тебе, а поруч себе - щоб не було самотньо,
скажу місяцю, щоб не шумів, допоки ти спиш.
тільки потім знайди слова десь на малюнка звороті:
"ти світиш мені. а всередині палко гориш".

намалюю вуста, що ночами мене цілували,
твої очі, що підкорили мене і моря,
і поруч свої, що крізь пристрасть тобі кричали:

ніч хапала його за серце, як тільки могла,
пронизувала, як гострі стріли на полі бою.
він був один, десь була його одна.
ніч дихала в ньому тихо. дім - як біля прибою.

він міг би кущ жасмину під її вікном посадити,
казати слова, від яких би було як вдома.
він умів лиш для когось щастя тепле творити -

світ зійшов з розуму, а ми просто разом з ним.
щастя так стукало в вікна, що вибило ши́бки.
свою дорогу нарешті знайшов твій пілігрим,
і моя надія більше не стане дибки.

твоя планета моїй вже проклала міст.
букви стають словами - тепло так, тепло.
барви проходять не повз, а от прямо крізь:

світ, зупинись. я не хочу іти додому.
хай він ще обіймає мене, до нестями тепло,
хай у мене тремтить все тіло терпко потому,
та я віддам вічність, щоб "нині" не було стерто.

я ладна вдихати його якомога довше
і відчувати дотики наших зап*ясть.
він дивовижний, просто таки хороший.

я ніколи не звикну бачити те, як найближчі стають ніким,
як при зустрічі їм "привіт" просте стає великим і з тим,
як серце просить ожити все, що пам*ять так береже,
та шось всередині біль несе і приглушає це.

всі ті слова, цілунки, листи - все, що так гріло теплом, -
ти спішиш витерти, стерти, зшкребти - спогади стали злом.
і розумієш: єдиний вихід - просто вперед іти,

я тут без тебе так, як ти там без мене
у грудях пусто: ні крихти повітря, тепла
без тебе у цьому місті дерева чомусь не зелені
і я одна.

без тебе тут світло, знаєш, чомусь ледве видно
на спільних вокзалах якось менше людей
наше поруч кожного разу зникає опівдні