Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна, Мов диття , цікава, шепче і розпитує вона: "Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш? І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить: "Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве, Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Хвилі — то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя; Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я. Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов: Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль! Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль. Кажуть, що природа — мати нас держить, як їм там тре, А в кінці мене цілого знов до себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а візьме, То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме мене. Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь — Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!"
Хвиля весело плюскоче та леститься до човна, Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона: "Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил — Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув; Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде, Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш. Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся ти потіш! А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти! Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!"
Іван Франко, Стрий, 13 іюня 1880 BOAT
A wave of joy and plyuskoche lestytsya the boat, Like dyttya, interesting, shepche and asks it: "Who are you boat? Looking for? Openin and where to swim? And for what there looking for? What remained? What more zhdesh?
And crawling lazily boat and vorkoche and grumbles: 'Ope I took - I know not what will have finished Running my eternal - so I do not know. Wave is, a storm breaks, Scala thunderstorms nadyat, asking for banks themselves to me.
Waves - the life, my tomb, fondling my death; More than ever hovzayus own grave I anxiously. While only truly live until he rowed pido mnov: Pursue wind, wave aches - and I went to the bottom.
What is there to think that grieve that inquire about the goal! Now live tomorrow rot, now fear and pain tomorrow. They say that nature - mother keeps us how it rubs them, And in the end my whole self again will select.
What is there to think? Hold, holding it, and take it, It will - in seven, or is not ask me. Nepohidnyy, nesvobidnyy my day, my age, or zhyy hyn - Anyway! Search goals? Age Boris, you turn to swim! "
A wave of fun and plyuskoche lestytsya the boat, Soft like a baby, and shepche pryshiptuye it: "Boat brother pleasures search of death, graves top - This is not grief! Look at the sea, a few there neses sails!
Not one vtonuv boat here, and not kozhdyy same vtonuv; At least nine and not returned, then returned in ten I also came to the pier. And nowhere he will not come, He has no purpose. The boat, a swim, know the same place!
Behold, are not all burhaye sea, Quiet happens more often. Behold the storm and not all boats are dying - so be thou Rejoice! And who knows, maybe in a storm wit saved you! Maybe you wit be vdast aims to swim! "