Noizy Minor все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Я забиваю усі двері, забуваю, де вихід,
Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо.
Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам,
Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим.
Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно,
Моя усім вам порада - не забудьте про сонце,
І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки,
А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких

Зустрічаю цю весну, знову будні мінору,
Сонце світить не для мене, відчуваючи сором,
Квітневі візерунки на пляшці із під вина,
На небі не залишилося місця, усе до дна.
Вітаю у хворобливому світі моїх думок,
Не тікай, коли знайдеш із ними схожий зв'язок,
Ковтайте усі слова, які дарую в мікрофон,
Останні проблиски світла полетіли вже на дно.

Жовтим листям вкривається місто,
Блакитний поїзд зменшує відстань,
Над нами осінь зависла,
І ми знайдемо у ній свої місця,
Під промінням холодним
Блідого сонця тепла буде досить
Бо нас зігріє казка,
Яку з тобою у грудях ми носим

Усім світам не справжнім, я вас не зраджу,
Я тимчасово випав, здавалось стану кращим,
Напівпропащий, давайте відкривайте пащі,
Подавіться ви ненавистю, яку не бачив.
Ей! Здається ж було трохи ще любові?
Хіба не милим вам здавався цей відвертий Нойзі?
Невже добро іскритися у серці більше невзмозі,
Бо воно вигоріло з кольору під білим сонцем?

Нова частина, знову відчуваю силу,
Не потрібні крила, адже я людина,
Я літаю без них, я літаю сам,
Такі висоти - ти би навіть не дістав,
Ти не дістанеш нічого, окрім кризи жанру,
Криза особистості болісно тягне мене за зябри,
Тут криза правди, приціли на мене направте,
Франшиза музику з'їдає, вас не буде завтра.

Я не знаю чи побачу,
Як поєднаються сутності різних значень,
Я сподіваюсь ти не заплачеш
Коли згорить у полум'ї примарний начерк,
Який і сам намалював не так давно,
Коли порізаними пальцями збирав скло
Розбитих мрій, у місті, де живе лиш сон,
У кілометрах відповідь таки знайшов.

Температурний голос, викашлюю легені,
і вже ніби помираю, та на жаль не на сцені,
А у паршивій кімнаті у смердючому гуртожитку,
Залишений цим стінам на поталу і зошитам,
Що горять від малюнків, які малюю я буквами,
Кидануло здоров'я мене, от невезуха блін,
Засуха у горлі, і нічого не чую,
Ти послухай мій голос, цей хриплий послухай.

Неідеальний світ кидає мене об мокрий асфальт,
І я не хочу бути добрим, зриваюся, прощавайте,
Я із сонцем провалився до темряви серед хмар,
Це безсоння у реальності віршами малював.
І яке ж це усе несправжнє, порожні, прозорі дні,
У висоті я бачив щирі серця, яких так хотів,
У вирі моїх фантазій народжувались кольори,
Картини, де я з тобою, бачив світлі уві сні.

Летять секунди, стрілка біжить беззупинно,
Так нестримно йде вперед,
Скільки часу пройти ще повинно,
Щоб злетіти все ж на верх.
Скільки часу блукати у тиші,
Сплітаючи тенета слів,
Які ніякі сили не знищать,
Допоки я ще не згорів.

Моє обличчя стирає незворотній час,
Я себе не впізнаю у дзеркалах,
Ті самі риси, але погляд чомусь чужий,
В очах не бачу божевілля забутих мрій.
Ми виростали, дитинство наше на смітник,
Розталий сніг вимиває його з року в рік
З під моїх ніг, якими спогади топтав,
Зворотні погляди тепер не мають жодних прав,

А я тримаю це небо,
То ж давай ставай біля мене,
Давай наповним цей простір,
А там за обрієм загубимось зовсім.

(2 р.)

Давай зі мною, бо час розтане, як сніг,

Привіт вам люди, привіт всім фальшивим блядям,
Упс, сказав це вголос? Пробачте, я не знав, що
Усе так вийде, усе вилізе на зовню,
Аналізуй це - без поезії сьогодні.
Треба серйозно віднестись до нової пісні,
Адже у групі 50 вже чоловік зависло,
Оце так цифра, бляха, я такий відомий,
Фанатів стільки, що ховаюся під ліжком вдома.

Вода проникла всередину механізму,
Електросхеми не діють, тепер вже пізно,
Системи різні, думки вже, на жаль, не чисті,
За свою правду я готовий на стіни лізти.
Пристрій, що зветься в людини серцем
На аварійному живленні, як і все мистецтво,
Що народжується у чорних снах,
Та мріяти все ж таки я не перестав.

Удари мого серця у музиці теплих днів,
Яскравими кольорами тебе до нього пустив,
Заплутався у картинах, у стрічках цього кіно,
Де головна ти героїня, феєрична перша роль.
Я згаяв розділ життя на дотик до власних мрій,
Списав би усе на склад, і екскурс у божевільню,
На фресках, що у прихованих стінах внутрішніх кіл,
В надіях, які дарує серце мозку уві сні.

У теплих хвилях мереживного світла,
Його ковтаю - поринаю в божевілля,
І так шкода, що не бачите проміння,
Що ваш Бог загубився у сплетіннях
Брудних ниток холодних ілюстрацій,
Моє життя тікає через пальці,
І я за ним, міняючи локації,
Розсікаючи підземки шумні станції.

Блакитний дим роз'їдає мереживо спогадів,
Саме ним вбиваю я залишки совісті,
Гітарний ритм - жалюгідна пародія сповіді,
Ілюстрація фіналу вже мертвої повісті
Спостерігаю твій біль, такий нестерпний,
Розтоптане світло, серце затерпло
Замість тепла - туман сигаретний,
В твоїй країні ілюзій тепер вже мертво.

Я ковтаю повітря,
Легені жадібно шукають краплину тепла,
Запах спаленого листя,
Задурманює, відкидає назад,
А небо досі не гріє,
Лиш сміється в холодних блакитних тонах,
Хоча йому завжди вірю,
Але сьогодні я не з вами, тікаю назад.