Весь метал покривався іржеюВесь метал покривався іржею,
Понад хмарами стелиться олово!
І стою я між небом й землею,
Піднімаючи високо голову!
Говорю я до срібного місяця,
І до золота сонця гарячого,
Серед зір, як дияволи бісяться.
Згустилися хмари на небіЗгустилися хмари на небі,
Сховалась за димом земля,
Мені нічого не треба,
Мені набридло життя.
Гріх на душу нещасну.
Брати немає сил,
Все одно колись я погасну,
поетом бути тяжкоНу як від цього не здуріти?
Я кожен день беру у руки пляшку,
Її вмістилищем зігрітий,
Скажу одне - поетом бути тяжко!
Натхненням ріжу думку на папері,
Пишу вірші не просто так,
В своїй не звичній, лагідній манері,
Я для вічності ще не дозрівЯ для вічності ще не дозрів,
Розревілась душа молода,
Бачу сотні позаду голів,
І попереду дика орда!
Всі у черзі за смертю стоять,
Тільки дурні лізуть без черги,
А воріт то попереду – п’ять!
Я кров свою гарячу на паперіЯ кров свою гарячу на папері ,
Таку живу і рідкісну зросив!
Ламав, не відчиняв закриті двері,
Я йшов вперед! Все на шляху зносив!
Бунтар я! Хуліган! Бешкетник!
На сонці золотом сіяє голова!
На факультеті я простий бюджетник!