ЛІСХто дівчину любить, той любить і ліс. У лісі так темно, так тихо! І я його дуже любив то колись, Та вже мінувало те лихо!.. Дівчата у лісі зовсім не такі, Як часом бувають у хаті. У лісі вони звичайненькі, плохі, Не кажуть: геть! дивиться мати! *** Я бачив Маруся під гаєм ішла, Аж гульк, їй назустріч козак молоденький, Вона вся згоріла, не знає й сама Од чого, а він веселенький. Підходить до єї за руки взялись, Як ті голуби цілувались... Шепнула Маруся: ходімо у ліс! Пішли і од мене сховались. Ну, що вже робили вони там удвох, Не знаю, бо в лісі було вже темненько, А чув, що Маруся сказала: ох, ох! І сперву так дуже, а потім тихенько, тихенько.
Мені однаково, чи буду...Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій не своїй землі. І не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять Ох, не однаково мені.