ВійнаПовітря, як залапане,
зневіра у майбутнє,
як сьогодення у житті,
хай встануть хто присутній.
Бо це не грип і не чума,
не помста і не вірус,
усе лиш навсього війна,
Доля секундиТебе знову загнали, знов немає надій
та у тінь ти ховався не вперше.
А як дух не зламали, - ти усюди живий!
Хоч голодний, слабий та невмерший!
Відплатив би за спокій та немає кому,
сам знайшов, розділив не злякався.
Але тінь не жива, хоча тільки засну,
Зараз той часПр:
Зараз той час, твоєї надії,
а потім вже піздно, немає смислу.
Викинь слова: "я не хочу, не вмію",-
із голови котра трісне, котра зараз трісне!
Знову крізь тебе пропливають події,
не має змісту, люди повисли.
Знову дощЗнову дощ
Знову хмари
Дивишся вперед
Майбутнього замало
Знову сніг - на душі
Якщо буде зимно ти мені пиши
Відчай с келихом на пару
Настрій не псуйЯк станеться, що ти колись не зможеш далі йти,
покинеш свій похід в житті тягнутись до мети,
здаватиметься, що ти сам навколо ні душі,
візьми та просто озернись, людей хоч не сміши.
ПР:
Настрій не псуй, ні мені, ні собі.
Все не руйнуй, що не зможеш знайти.
Не загуби себеЗалишився лиш шепіт від нас з тобою.
Як пелюстки від серця ми відірвані.
Прокинувшись самотнім, - я неначе зброя.
Яка не знає в кого цілити в пітьмі.
Ні не забув я, ніколи не забуду.
Як підійшла ти і посміхнулася мені.
Та ти не знала, що в мене стільки бруду,
Нові СвітиШляхи всі відкриті,
серед них свій віднайди.
У цьому столітті,
як ніколи справжній ти.
Ти всіми забутий
та пливеш під хмарами.
Простий та розкутий
Стихія минулогоЯк подув до зламу вітер, як тече стрімка ріка,
так ховають спогад про людей, що живуть в віках.
Що давно забули люди, що не згадують книжки,
то згадає полум'я, яке живе в мені.
ПР:
Стихія минулого проклинає наш час,
що лишили для нас, ми забули про них,
У пізній часУ пізній час дивлюсь на зорі.
Немає звістки та вони говорять.
Вони тримають свою історію сумну.
Вони чекають, коли я загляну.
Весь день, як карусель кружляє.
А я одну, одну лиш мить чекаю.
Коли удвох подивимось на небо,
Фантазіято стримував подих на вибору стадії,
але зупинився за крок від фантазії.
Всього лиш мрійливий, довірливий злодій,
котрий під зливою хоче вкрасти мелодію.
Реальність не мрія, в яку ти повірив,
реальність - це сили, у вчинки, що втілив.
Як ти можеш говоритиЯк ти можеш говорити,
що мені потрібно,
як мені жити?
Я кажу ні!
Це у тобі проблема,
досить вже порад твоїх
у житті моєму.