Коли моя постать повернеться знову, сивiючи вiд перетертих рокiв Я тiнь намалюю собi кольорову на чорному попелi бiлих окiв. Тверезий, розсудливий, навiдь вродливий – звеличусь, як мрiя далека й легка. Теперiшня дiйснiсть, мов смерть – невразлива, мандрує донизу, як чорна рiка
Чорною рiкою до майстернi бога По якiй блукає знемога Чорною рiкою до вiконця раю Не зови мене – я вмираю. B. Vidomenko - M. Odolska
When my figure back again syviyuchy frayed from years I draw se shadow of the black color popeli bilyh okiv. A sober, sensible, handsome navid - magnified as far MRIYA easy. CURRENT diysnist like death - invulnerable, travels down the black Rika
Black rikoyu to God maysterni For which the wandering exhaustion Black rikoyu to vikontsya paradise No call of me - I'm dying.