Батько отаманНа руках червоні кайданів рубці,
А поза спиною хлопці-молодці.
Каторга минула, гинуть всі пани,
Уставай зі мною, годі сидіти.
Швидше з-під застріхи зброю витягай,
Буде, буде вільним степовий наш край.
Німця-австіяка тягнем до гілля,
ДавнинаДе сплять у могилах діди-козаки,
Де місяць гуляє над степом широким,
Там чується маревом подих глибокий,
З Великого лугу там віють духмяні вітри.
То Кузьма та Дем’ян – Божії ковалі,
Колись в давнину прив’язали до плугу
Зміюку велику та й зорали по лугу,
Зажурився Батько Отаман Зажурився батько отаман
Сотню порубали,
Полетіли вільні души
В небо над степами.
Зажурився батько отаман,
Що коня убито,
В пеклі бою над ярами
Зимова ЧумацькаВсе літо я десь промандрьохав,
В Криму і на Доні бував,
Я тисячу верств переїхав,
Все літо прочумакував.
В село повернувсь на Покрову,
В багнюці я ледве не втоп,
Приплентав нарешті додому,
У рідний старий Конотоп.
Їхав козак за ДунайЇхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.
– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Їхали козаки із Дону додомуЇхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю – забрали з собою.
Ой ти, Галю, Галю молодая,
Підманули Галю – забрали з собою.
"Поїдемо з нами, з нами, козаками,
Лучче тобі буде, як в рідної мами!
Ой ти, Галю, Галю молодая,
КлючВона має ключ від ріки,
Вона може зробити так, шоб річка спинилась,
Вона може зробити так, шоб більше не бились
В берегів дзвони, хвиль язики.
Шоб десь, між молекул води,
Застигли невидимії коліщата,
Що одвіку прив`язані річку гойдати
До самого моря й далі-чорт зна куди!
КосаРозплетена коса
Та й рясна роса
Місяць пугач налякав.
Розхристана душа,
Змарнілая рожа
Папороть цвіт випускав.
За обрій вилетів,
МоваЯк ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м’яке, оксамитове, байкове.
Слово є дідове. Слово є батькове.
І Білодідове, і Сивоконеве,
І Чорноволове вже узаконене.
Не плачь, РахилеНе плачь Рахиле.
Не плачь Рахиле зря – чада целы
Не умирают, но процветают
Престань рыдати, печальна мати
Не тревожь сердца, не тревожь сердца
Ирод прикажет дитя убити
Мечем дерзает и убивает
Маленькие чада.
Нет ничего дороже чем на душе покойБродил я как во мраке,
Подобно слепым
Однажды мои страхи
Развеялись как дым
Меня Иисус, Ты, вывел
На правильный путь
Тебе, Господь, по силам
Ой виострю товариша
Ой виострю товариша,
Засуну в халяву
Та піду шукати правди
І тієї слави.
Ой піду я не лугами
І не берегами,
А піду я не шляхами,
Ой, на горі на МаківціОй на горі, на Маківці,
А там бились січовії стрільці.
Приспів:
Хлопці, підемо боротися за славу,
За Україну, за рідні права, державу.
Хлопці, підемо боротися за славу,
За Україну, за рідні права.
Ой, на горі та й женці жнутьОй на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Ой, у вишневому садкуОй у вишневому саду,
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.
Додому я просилася,
А ти мене все не пускав.
— Ой милий мій, а я твоя,
Ой, у лузі червона калинаОй, у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калина - маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україна - маєш добрий рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
Ой, чорна я си чорнаОй, чорна я си, чорна, чорнява, як циганка,
Чом си полюбила, чом си полюбила чорнявого Іванка?
Чом си полюбила, чом си полюбила чорнявого Іванка?
Іванко, та й Іванко, сорочка вишиванка,
Високий та стрункий, високий та стрункий, ще й на бороді ямка.
Високий та стрункий, високий та стрункий, ще й на бороді ямка.
Пливе човенПливе човен, води повен,
Та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп!.. (3)
Іде козак до дівчини
Та все тюп-тюп-тюп-тюп! (3)
Пливе човен, води повен,
Та й накритий листом... (3)
Не хвалися, дівчинонько,
Червоним намистом! (3)
ПовстанецьЯк просила мене мати
Не ходити в гайдамаки
Та й до мене припадала
Залишитися благала.
Проводжала дівчинонькаПроводжала дівчинонька
У повстанці вояка
До загону батька Хмари
Молодого казака.
Проводжала тай просила
Людям лиха не робить,
А червоних окупантів
Цвіте теренЦвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається, |
Той горя не знає. | (2)
А я молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечороньки не доїла, |