Заробила Чи то позичила вдова Півкопи тую на буквар. Сама б учила, так не знала ж Вона письма того. Взяла Та в школу хлопця одвела, У ієсейську. Доглядала ж Сама його, сама й навчала Добру і розуму. Івась, Таки вдовенко, в його вдавсь, То вдвох собі й ходили в школу І вчились вкупочці. Ніколи Ані пограється з дітьми, Ані побігає; самий, Один-однісінький, бувало, Сидить собі у бур’яні Та клепку теше. Помагало Святому батькові в трудах. Якось по сьомому годочку — Мали́й вже добре майстрував — Одпочиваючи в куточку, Старий на сина дивувавсь, Який-то з його майстер буде! Які-то люди з його будуть! Та взявши відер, кандійок, І батько, й мати, і воно Пішли на ярмарок у самий Самісінький Єрусалим. Хоч і далеко, так спродати Дорогше можна. От прийшли, Розташувались. Батько й мати Сидять собі та продають Добро своє. А де ж дитина? Побігло десь. Шукає сина Та плаче мати. І не чуть, Де ділося. У синагогу Зайшла благать благого Бога, Щоб син її найшовсь. Аж глядь, Межи раввінами дитина, Її хлоп’яточко, сидить І научає, неповинне, Як в світі жить, людей любить, За правду стать! за правду згинуть! Без правди горе! — Горе вам, Учителі-архієреї! — І дивувались фарисеї І книжники його речам. А радость Матері Марії Неізреченная. Месію, Самого Бога на землі Вона вже зріла. Спродались, Во храмі помолились Богу І веселенькі у дорогу Додому рушили вночі По холодочку.
Виростали І вкупі вчились, ростучи Святиє діточки. Пишались Святиє тії матері Своїми дітками. Із школи Путем терновим розійшлись Обидва. Божії глаголи, Святую правду на землі І прорекли, і розп’ялись За воленьку, святую волю!
Іван пішов собі в пустиню, А твій меж люди. А за ним, За Сином праведним своїм, І ти пішла. В старій хатині В чужій покинула його, Святого Йосипа свого! Пішла тинятись попідтинню, Аж поки, поки не дійшла Аж до Голгофи. Бо за Сином Святая Мати всюди йшла, Його слова, його діла — Все чула, й бачила, і мліла, І мовчки трепетно раділа, На Сина дивлячись. А він Сидить, було, на Єлеоні, Одпочива. Єрусалим Розкинувсь гордо перед ним, Сіяє в золотім вісоні Ізраїльський архієрей! Романський золотий плебей! І час і два мине, не встане, На матір навіть не погляне Та аж заплаче, дивлячись На іудейськую столицю. Й вона заплаче, ідучи У яр по воду до криниці, Тихесенько. І принесе Води погожої, і вмиє Утомлені стопи святиє, І пити дасть, і отрясе, Одує прах з його хітона, Зашиє дірочку та знову Під смокву піде. І сидить І дивиться, о Всесвятая! Як Син той скорбний спочиває. Аж ось і дітвора біжить Із города. Його любили Святиє діточки. Слідком За ним по улиця[х] ходили, А іноді й на Єлеон До його бігали малії. Отож прибігли. — О святії! Пренепорочниє! — сказав, Як узрів діток. Привітав І цілував, благословляя, Погрався з ними, мов маленький, Надів бурнус. І веселенький З своїми дітками пішов В Єрусалим на слово нове, Поніс лукавим правди слово! заработала То заняла вдова Полкопны ту на букварь. Сама бы учила, так не знала же Она письма того. взяла И в школу парня отвела, В иесейську. ухаживала же Сама его, сама и учила Добру и ума. Ваня, Таки Вдовенко, в его удался, Так вдвоем себе и ходили в школу И учились вкупочци. никогда Ни поиграет с детьми, Ни побегает; самый, Один-единственный, бывало, Сидит себе в бурьяне И клепку тешет. помогало Святому отцу в трудах. То по седьмому годков - Малый уже хорошо мастерил - Одпочиваючы в уголке, Старый на сына удивился, Какой-то из его мастер будет! Какие-то люди из его будут! И взяв ведер, кандийок, И отец, и мать, и оно Пошли на ярмарку в самый Самый Иерусалим. Хотя и далеко, так распродать Дорогше нельзя. Вот пришли, Расположились. Отец и мать Сидят и продают Добро свое. А где же ребенок? Побежал где-то. ищет сына И плачет мать. И не слышно, Где делось. В синагогу Зашла умолять благого Бога, Чтобы сын ее Найшовсь. Вплоть глядь, Пределы раввин ребенок, Ее хлопьяточко, сидит И учит, недолжно, Как в мире жить, людей любит, За правду пол! за правду исчезнут Без правды горе! - Горе вам, Учителя-архиереи! - И удивлялись фарисеи И книжники его вещам. А радость Матери Марии Неизреченная. мессию, Самого Бога на земле Она уже зрелая. распродались, Во храме помолились Богу И веселенькие в дорогу Домой отправились ночью По тени.
вырастали И вместе учились, возрастая Святые детишки. гордились Святые тии матери Своими детьми. с школы Путем терновым разошлись Оба. Божии глаголы, Святую правду на земле И предсказали, и розпьялись По волюшки, святую волю
Иван пошел в пустыню, А твой пределов люди. А за ним, По Сыном праведным своим, И ты ушла. В старой хижине В чужой покинула его, Святого Иосифа своего! Пошла скитаться заборами, Пока, пока не дошло До Голгофы. Поскольку при Сыном Святая Мать везде шла, Его слова, его дела - Все слышала, и видела, и млела, И молча трепетно радовалась, Сыну глядя. он Сидит, бывало, на Елеоне, Одпочива. Иерусалим Раскинулся гордо перед ним, Сияет в золотом виссоном Израильский архиерей! Романский золотой плебей! И время и два пройдет, не встанет На мать даже не посмотрит И вплоть заплачет, несмотря На иудейськую столицу. И она заплачет, идя В овраг за водой к колодцу, Тихонечко. И принесет Воды молодости, и умоет Уставшие стопы святые, И пить даст, и отряс, Одуе прах его хитон Зашьет дырочку и снова Под смоковницей пойдет. И сидит И смотрит, в Всесвятая! Как Сын тот скорбный покоится. Вот и детвора бежит Из города. его любили Святые детишки. следом За ним по улицам [х] ходили, А иногда и на Елеон В его бегали маленькие. Поэтому прибежали. - О святые! Пренепорочние! - Сказал, Как узрел детей. поздравил И целовал, благословляйте Поигрался с ними, как маленький, Надел бурнус. И веселенький Со своими детьми пошел В Иерусалим на слово новое, Понес лукавым правды слово!