Ти мій...Ти мій. Заради цього й варто було почекати пару десятків літ. Пережити сотні нудних серіалів, відвідати безліч сірих квартир. З тобою прийшло життя. Воно має смак яблук та цукру. Справді ж це ніби знайти клаптик своєй душі, відшукати свого янгола-охоронця...того, хто буде "від сьогодні й навіки" гріти втомлену життям мою маленьку душу. Моя радість! Пробач, що не можу бути поруч з тобою частіше, що змушую тебе чекати на себе годину за годиною, день за днем. Я обіцяю, я зроблю усе, що є й не є в моїх силах, щоб ми були щасливими разом. Більше не буде ніяких "окремо", "ні" та "але". Тільки поруч - без варіантів. Віднині моє життя розділене з тобою і ця думка гріє мене кожного осіннього вечора. Так само, як гріє тепло твого тіла.
А мої руки...твій запах краще за всі модні парфюми, солодший за квітневий мед, п*янкіший за найкращий хміль.
Зараз ти дуже далеко. Пробач. Повір, зовсім скоро все зміниться. І це - зміни на краще. Я гідно пронесу відповідальність за того, хто мене приручив і хто подарував мені найцінніше, що в нього є -довіру.
Ти мій. Дякую!