Роллікс все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Замало слів, щоб пробити цю стіну,
Принаймні відколупати шматок,
Набридло довбати її без зупину,
На зустріч робити невдалий крок.
Мої аргументи прийматись не будуть,
Навіщо треба було мене злити?
На жаль, мій голос тепер не почують,
В таких випадках залишається бити!

Хіп-хіпа хіп-хіп-хіпа-хіпа па-па-па-па-хіпа-хіпа
Хіп-хіпа хіп-хіп-хіпа-хіпа па-па-па-па-хіпа-хіпа
Хіп-хіпа хіп-хіп-хіпа-хіпа па-па-па-па-хіпа-хіпа Уху-уху
Хіп-хіпа хіп-хіп-хіпа-хіпа па-па-па-па-хіпа-хіпа Пуку-пуку

Ранок зазирне в твоє вікно, треба прокидатись все одно.
Лишай всі справи, геть на двір, хай заграє літо звідусіль.
Ти крокуєш містом, а між тим перехожі посміхаються тобі

Мої слова, як лезо, я справжній чоловік
Я не голю мармизу, в мене 700 жінок на рік
І кожен день стабільно я пахну, як герой
Цей успіх просто неймовірний, я ніби Юра Хой
Суцільний жмут харизми приваблює дівчат
Від вигляду брутально-грізного він виріс у стократ
Тепер заплющуй очі і дорахуй до ста,
Відчувши, як тіло твоє лоскоче моя борода

Незабаром все мине, не все погано, як здавалося,
Але турбує мене зараз одне, що я злюся.
Знищені гнівом усі нервові клітини,
Ну як може жити так нормальна людина.
Я хочу знати своє місце серед сірого натовпу,
Багато що тисне на мене, я не виживу.
Напружені емоції близькі до зриву,
Тримайте мене, бо я миттю вибухну…

Жити рано, вмирати пізно,
Сміятись марно, хоча корисно,
Співати нудно, знаючи приспів,
Цікаво шлях долати по вістрю,
Тупим списом пробиті легені,
Але мій голос не замовкає,
На щастя я досі вірю в надію
Тому, що вона мене не полишає!

Починаю день, як звичайна людина, п’ять хвилин на їжу, збирання годину забирає,
Голова іде коловоротом, приїлися вже буденні турботи.
Прямую швидко по рідному кварталу, на обличчі грає посмішка зухвала,
Люди обходять мене стороною, іноді дивують своєю недовірою.
А я позичу бабулець та піду його садити, що буду з ним робити, не можу уявити,
Але в кишені гаманець, то головне... тому прямую навпростець.
А гаманець на товстому ланцюзі, широкі штанці, усе є при собі,
Чимчикую, зиркаю очима, реагую, коли муза моднява лине.

ДЛЯ НАДТО БАЛУВАНИХ

підходиш ближче, отже маєш ціль
в зіницях полум'я, - ти наче хижий звір
гадаєш мабуть, я легка мішень,
дивись не помились,- так здається тобі лише

хочеш звабити і в мить піти,

А може так не треба,
Чи варто зупинитись на мить,
Або заплющити очі та вниз не дивитись?
Не хочу стати я сірою тінню безмовною,
З холодними стінами думками ділитись,
До самої прірви, до згубного краю ступаю,
Ногами міряю страх та я ще не певний,
Чи знову повірю словам, що тремтять на губах?!

Роллікс – Музыка грае (музыка Аляксандра Мурашова, словы Дмытро Ігнатава і Андрэя Клімуса).

Цэлы сьвет пачакае
Ён будзе чакаць цябе
Гэта музыка грае
Грае ў маёй галаве

Довбонуло музло і усіх понесло,

Коли настрій не к бісу, гальмуєш наче тупий,
І ще застуда чавить горло, так шо ледве живий
Електронка порожня і мовчить телефон,
В моїй квартирі задуха, тому іду на балкон.
Ясна річ, балкона маленький, - це далеко не клуб
Проте при вдалому розкладі можна затусити тут.
Я візьму два монітори, під’єднаю дроти,
Тепер я знаю, як позбутись хандри.

Стрибай догори, стрибай до гори! Шо?!..
Стрибай догори, стрибай до гори! Вище!..
Стрибай догори, стрибай до гори! Шо?!..
Стрибай догори, дасіст Муркен стайл...

Коли така жара, сідниця прилипа, особливо коли не замала.
Я чую звуки, роблю стуки-грюки, для гопа це великі муки.
То поясни мені, як тобі не соромно носити цей спортюм, голити голову,

Почни із себе перш ніж змінити світ,
Яка твоя ідея? Що можеш ти сказати?
Усі ми здатні в житті лишити певний слід,
Чи здатні слідом цим когось ми здивувати?
Двокольоровий стяг нікого вже не надихає,
Нема чим хизуватись, ніц не досягне той народ,
Якого вітром в боки завжди коливає,
Котрий в серцях тримає тільки злість і холод.

Не дзвони

І ось тепер між нами люті морози, збулись найгірші прогнози
І щоб зігрітися, я збільшую дозу.
Я у режимі польоту, подалі від зайвих клопіт,
Або в гастрольному турі чи з головою в роботі.
Бо через ті інтонації, що у твоїх рекламаціях
Лунають на мою адресу у всіх варіаціях,

А я не хочу сліз мені не повернути яскравих днів, ласкавих слів,
Все одно я буду скрізь і почути так хотів приємний спів серця твого
Я поруч і так, лише відкрий очі...

Я лишився таким, ти бачиш світ мене не змінив, як не хотів.
Подихом вітру вмикай мене, променем світла відшукай де б не був.
Я збагнув, де моя відповідь, де жаданий сенс, де жаданий сенс...
Не отримав і загубив, у ту саму мить геть розбився вщент, геть розбився вщент.

А я не хочу сліз мені не повернути яскравих днів, ласкавих слів,
Все одно я буду скрізь і почути так хотів приємний спів серця твого
Я поруч і так, лише відкрий очі...

Я лишився таким, ти бачиш світ мене не змінив, як не хотів.
Подихом вітру вмикай мене, променем світла відшукай де б не був.
Я збагнув, де моя відповідь, де жаданий сенс, де жаданий сенс...
Не отримав і загубив, у ту саму мить геть розбився вщент, геть розбився вщент.

Плюс/мінус

Ми механізми різні, технічно несумісні
І нас неможна, власне, вмикати одночасно.
Бо вийде, безперечно, з’єднання небезпечне.
Я зовсім інший пристрій, мій корпус не залізний
І від твоїх ударів я сиплюсь на деталі.
Давай скоріше нищі тепер модель колишню.

Погане відчуття немов жура одразу не мине, на жаль, не зникне
І зовсім не нова сумна історія триватиме, доки ніхто не звикне
До пустоти і днів мовчання, а в решті до марних пошуків нового,
Між тим досі лишилося бажання торкнутись неї раптом, випадково.
І зловить погляд знайомі вікна, і відстань бачу наче невелика,
А все ж таки стає чомусь так прикро, що це тепер лише єдина втіха.
І знов гадаєш – так має бути, і не наважишся ніяк збагнути,
Що до кінця майже добігла казка, а втрачене не повернути.

Сумна історія життя


Мені важко говорити про те, чого не знаю, складно описати те,
чого не відчуваю.
Легше загубитись і стати непомітним, залишивши тіло, розчинитись
у повітрі.
Минулих часів не повернути, хоча з пам'яті важко іноді стерти

Мені важко говорити про те, чого не знаю, складно описати те, чого не відчуваю.
Легше загубитись і стати непомітним, залишивши тіло, розчинитись у повітрі.
Минулих часів не повернути, хоча з пам’яті важко іноді стерти
Давно знайому незникаючу смуту, що досі тебе розчавлює вперто.
Дістало все своєю дебелістю, всі зловживають своєю совістю.
Важко відрізнити друга від ворога, як зелене дерево від сірого стовбура.
Багато що приходить, багато змінюється, але людські чесноти завжди залишаються в нас,
І напевне прийде той час, коли не буде важко, як зараз.

Досить, обридло дивитися на бидло, яке гидоттям нашу землю вкрило,
Мої сили витрачаються не марно, старанно прагну прожити більше,
Аніж відведено владними приписами, можна підтертися страховими полісами,
Їхня політика дуже гидка справа, на кожного знайдеться підсудна лава.
Але знову ізнову ті ж самі обіцянки щодо покриття боргів їх за місяці,
Роки, десятиліття, але їхнє буття ніколи не породить хоч краплі каяття.
Говорили, ставили питання ми, ні до чого не привели наші голосування.
З мене досить. Вже болять коліна, розігнувши спини ми чекаєм на зміни...

Почати з чистої сторінки чи з нового рядка,
вловивши вільну хвилинку натиснуть на гальма
і в цій скаженій грі розставить крапки…
в житті не завжди як за планом,
і напевно щоденник є в кожного свій,
де літери і числа складають код особистих подій

Чому щодня все повертається знову