Паша Галябарда все тексты (слова) песен, переводы, видео, клипы

Бути собою важко, коли навколо тебе
Одні лише маски та костюми.
Бачити сенс життя в одному лише небі
І розуміти, що брехня є повсюди
Пити каву зранку, курити сигару
Читати при цьому свіжу газету
Читати і бачити її нецікавою
І все рівно грати роль, всерозуміючу

Почуття. Відчувати.
Це дано не всім. Зараз досить мало людей які знайомі з цими речами. Говорячи це я маю на увазі, не фізичні відчуття а духовні чи навіть швидше моральні. Цьому вмінню багато хто не навчений. Але якщо подумати, то це і вмінням назвати важко. Це швидше дар та талант, ремесло але ніяк не вміння. Помічати негаразди чи радість в душах інших, дивлячись тільки їм у очі та слідкуючи за рухом губ. Частково брати на себе проблеми інших, переживати разом з ними, або навіть більше від них самих. Відчувати частоту серцебиття близьких, не приставляючи вуха до їх грудей.
Вдихати одночасно з ними, жити як одне ціле. Бути як один організм не беручи до уваги можливу відстань. Просто жити заради когось та бути потрібними їм, а на самоті, перетворюватися на філософів, поетів чи прозаїків які знаходять сенс у чому завгодно. А знайшовши, розповідати свою банальну та суху мудрість голодним, холодним голим стінам та аркушу паперу. Адже тільки вони можуть гідно оцінити наші роздуми, віддаючи їх нашим вухам та очам. Уява ж перетворюється на так званий інкубатор, в якому наші роздуми зароджуються, ростуть та досягають довершеності. Наш розум в свою чергу стає схожим на механізм по сортуванню думок, відкладаючи ембріони наших майбутніх дій у великі та довгі шухляди нашого мозку.
Зараз надто багато людей які на запитання "Як ти?", відповідають коротко "У мене все добре". Але тільки найближчі їм люди можуть розпізнати що це обман, що насправді все не так добре як воно звучить, що насправді у них в голові, в кліматі суму та печалі, вирує тайфун з різного типу питань, негараздів, проблем. І це "стихійне лихо" ніколи не мине, і зруйнує всі мрії, всі сходинки до них, які будувалися на протязі всього життя. Де в ролі цементу були випадки болючі для нашої душі: смерть близьких, чи падіння з творчих або кар'єрних вершин. Це так зване випробовування яке дано кожному. Але в когось воно жорсткіше та важче ніж у декого. І як говорить мудрий вислів "Те що нас не вбиває, робить нас міцнішими".
Цей життєвий іспит треба вважати подарунком згори, говорячи собі що саме на нас звернули увагу. І за це ми обов'язково будемо нагороджені. Проте багато з нас, і я також, вважаю це покаранням. Покаранням за наше бездумне життя, якщо його можна так назвати. Хоча тут напевно більше підійде слово "існування". Легковажну поведінку, необгрунтованні думки. Але скільки б раз ми не переконували себе в тому що, надалі все буде добре, це чомусь не так, а тільки на деякий час.

© Паша Галябарда
Муз.супровід: Chris Daughtry - Traffic Light

Моя долоня у твоїх руках,
твоя рука іще така гаряча,
коли ти поряд, то в моїх думках
вирує радість сильна,і неначе..
я маю крила,і лечу у небо..

я довіряю кожному зі слів,
що говорив,що будеш ще казати

Дівчина дивна, крилатий пісочний годинник,
Хрест із трояндами, гілочка вишні квітуча…
«Божевільний» - подумав про мене розумник…
А мені байдуже, в мене ж душа співуча…

Та до чого я написав отой дивний перелік?
Це просто майстерні малюнки на дівочому тілі.
Вона не шукала у них певних значень, символік,

«Я так хочу до тебе, як до неба ота земля» С. Вакарчук

"Моїй коханій"
Знаєте, Ваш Бог, Ваш Аллах, Ваша Карма мені завинили…
І цей борг вони будуть виплачувати до кінця мого життя.
Вони мені інший світ показали, але перед носом закрили
ті кляті двері до неї… а вона тепер – просто сенс мого буття.

Ніч. Небо. Зорі. І під цією красою ми тільки удвох.
Невже це насправді і невже це не сон.
Можливо це і так.
Але так хочеться щоб це все було насправді.
Ми говорили про нас і про те що з нами буде
Про наше майбутнє та про наше минуле.
Оскільки нам здавалося що на світі тільки ми.
І в ту саму ніч я сказав тобі дещо:

Проза - це наче шепіт нашої уяви, крик розуму чи навіть горлання нашого сумління. В творах, неважливо читаємо ми їх чи пишемо самі, ми знаходимо відраду, відволікаємось на них покидаючи думками реальний світ. Ми можемо перечитувати по сто разів один вислів якщо він нам сподобався, отримуючи від цього культурну насолоду записуючи його в себе в голові по декілька екземплярів в хвилину.
Нерозумію, як деякі люди живуть без поезії чи прози. Адже в них іноді ми можемо знайти відповіді на багато запитань які нам не дають спокою та порушують наш сон. Вірші ж, це наче короткометражна історія нашої уяви яка викарбувана на листі паперу. Будь-яка поезія ділиться на два типи, та що окриляє, і та, що забирає ці самі крила, вбиваючи подальші оптимістичні думки. Після прочитання творів з негативним характером, нам здається, що наче хтось заліз нам у душу і робить там шалений безлад. Розкидає по всюди наші мрії, спогади. І після цього нам надзвичайно важко зібратися, зібратися з тими почуттями які ми недавно відчули на собі, особливо якщо вони приємні. І щоб навести порядок в голові та в середині себе, нам потрібна чергова доза творчого кокаїну, літературного екстезі, в ролі якого виступає поезія. І вона в певній мірі являє собою прибиральницю яка задарма заново ставить все на свої місця, одночасно освіжаючи давно забуті почуття, змітаючи з них пил часу та змиваючи осад який утворився в наслідок чогось поганого.
Можливо хтось запитав мене "Навіщо писати твори, які пригнічують людський оптимізм та забирають сили для того щоб йти до поставленої мети?" Якщо розмірковувати розумом людини яка не пише віршів, то ми можемо зрозуміти що такі творіння малюють в уяві картину того, що може бути якщо вони зневіряться у своїх можливостях, показати те, що буде у їхньому маленькому світі далі. Це так звана терапія духовного стану, тест на міцність людської психіки та її можливостей.
Але щоб не допустити повного розвалу пам'яті та руйнування нашого мозку, є автори котрі пишуть вірші чи прозу які діють на нас з точністю до навпаки. Підносять бойовий дух та додають сил щоб дійти до кінця і щоб відчути як рветься фінішна стрічка. Ці твори наче абсорбуючі речовини, які вбирають в себе все те, що виїдає нас із середини та знищує нашу віру. Як тільки ми дочитуємо їх до кінця, розуміємо, що життя хоча і одне але прекрасне, що в ньому дев'яносто відсотків позитиву і десять негативу. Що тільки завдяки йому, ми можемо відчути найкраще що тільки може бути у світі. Обійми, поцілунки, турботу близьких та найпрекрасніше - КОХАННЯ.

© Паша Галябарда
Муз.супровід: Холодне Сонце - коли твоя мрія вмирає

Сни - це єдина річ де ми разом
Коли ми ні на що не звертаємо уваги.
Де тільки ми, на самоті.
Ми дивимося на нічне небо, на зорі
Лежачи не траві, яка приємно масажує спину.
Якби все залежало від мене, тоді я б ніколи
Не дозволив нашої розлуки, коли б вона не була.
Я б жив заради тебе, а не заради себе чи інших людей,