Текст песни Михайло Коцюбинський - Intermezzo
Просмотров: 49
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Здесь расположен текст песни Михайло Коцюбинський - Intermezzo, перевод и видео.
ІNТЕRМЕZZO
Присвячую Кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома.
Ниви у червні.
Сонце.
Три білих вівчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залізна рука города.
Людське горе.
Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків - тисячі чорних ротів - вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Я утомився.
Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.
Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?
Сон?
Як я чекав їх часом!
А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе - люди і там чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...
Так було по ночах.
А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.
* * *
Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?
А коли все отеє сталось, так просто і непомітно, я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова, як тріски і солома на весняних потоках...
...Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарах-тах... трах-тарах;тах... Дивізія наша стояла тоді... трах-тарах-тах... Ви куди ідете?.. Прошу білети... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах...
Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса, а неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитис Kotsiubynskyi
INTERMEZZO
Devotes Kononivskym fields
The characters:
My weariness.
Niva in June.
Sun.
Three White Shepherd.
Cuckoo.
Larks.
The iron hand of the city.
Human grief.
Spakuvatys left just yet ... This was one of those innumerable & quot; should & quot ;, so that I utomyly and not allowed to sleep. No matter whether & quot; should & quot; small or large - that is the weight that each time it needs attention, not I eat, and I have it manages. In fact, you become a slave of this mnohoholovoho beast. Although at the time of uvilnytys him to forget to rest. I'm tired.
Because life is continuously and steadily coming at me like a wave to shore. Not only in fact, but also strange. And finally - unless I know where your life ends and another's begins? I hear someone else in my existence is like air through windows and doors, as inflows of water into the river. I can not miss with a man. I can not be alone. I confess - I envy planets: they have their orbits, and nothing gets them on their way. Whereas in its I always and everywhere strichayu person.
Yes, you become me on the road and believe that I have the right to. You're everywhere. This you put on the ground a stone and iron, these things thou through windows of homes - thousands of black mouths - always breathe the stench. You castigates holy silence of the earth grinding mills, thunder wheels dirty air with dust and smoke, revesh pain, of joy, of anger. As the beast. Everywhere I strichayu your opinion; your eyes, curious, greedy, climbs on me and you alone in your variety of colors and shapes stuck in my pupil. I can not miss with you ... I can not be alone ... You just are you going to close me, you incur inside me. You throw in my heart as his own refuge, their suffering and their pain, their broken hopes and despair. His cruelty and brutal instincts. All the horror, all the dirt of existence. What you thing that you torturing me? You want to but my lord ... I want to take my hands, my mind, my will and my heart ... You want vyssat me all my blood like a vampire. And you do this. I do not live the way I want, and I like you say in your myriad & quot; should & quot ;, in endless & quot; have to & quot ;.
I'm tired.
I hit people. I dokuchylo be a stop, where are they always tovchutsya creature cry and fuss Smith. Povidchynyaty windows! Ventilate the home! Throw together with waste and those that litter. Let him come into the house and purity of mind.
Who will give me pleasure to be alone? Death?
Sleep?
As I waited for their time!
When came this wonderful brother's death and took me to her - people and there's been challenged me. They wove their existence with my bizarre in the net, tried to pour my ears and my heart what most were full ... Listen, now, listen! You're here, you carry me to their suffering? His merzenstvo? My heart can no longer accommodate. It is chock full. Leave me alone...
It was at night.
A day I shuddered when heard a shadow of the man, and listened with disgust Roaring streams of human life, rushed forward, like wild horses, of all the current urban streets.
* * *
The train was flying full human scale. It seemed that the city draws in his right hand an iron for me and will not allow. I was annoyed by the uncertainty that shook me whether roztulyt iron hand their fingers or let me? Did I vyrvus of these things will go and cry in the deserted green spaces? They shut after me, vain and snapping bones will iron hand? And around me in silence?
When oteye all happened so simply and quietly, I heard silence, her muffled voices of other people, small, unnecessary words as wood chips and straw on spring flow ...
... One lady friend for fifteen years slabuvala heart ... crack-bang-bang-tah ... crack, max ... our division was then ... bang, crack-max ... where you go ? .. Please ... fuck tickets max-crack-crack ... fuck-max ...
Some green chaos whirling around me and grabbed chaise on all wheels, and the sky there were so many eyes drowned in it, like the sea, and looking for what would catch
Скачать
